What do you think?
Rate this book
Перший Кий Будича
Продовження книг «Сіра пейна» та «Привиди»
У першій частині трилогії ми мали змогу «підгледіти» за життям провінційної богеми, у другій – побачити місто, в якому проходила юність головного героя.
На цей же раз прийшов час дізнатися трошки більше про сам Будич: автор розгорне перед нами ретроспективу містечка, за яким ми тепер спостерігатимемо з середини 1980-х років. Якої тільки публіки не було в тогочасному Будичі: і провінційні журналісти, і прості школярі, і химерні інтелігенти, і відвідувачі бандитської більярдної…
Та крізь призму життя одного міста автор дає нам привід для розлогих філософських роздумів про трансформацію українського соціуму та дарує можливість краще пізнати цю епоху минулого.
У першій частині трилогії ми мали змогу «підгледіти» за життям провінційної богеми, у другій – побачити місто, в якому проходила юність головного героя.
На цей же раз прийшов час дізнатися трошки більше про сам Будич: автор розгорне перед нами ретроспективу містечка, за яким ми тепер спостерігатимемо з середини 1980-х років. Якої тільки публіки не було в тогочасному Будичі: і провінційні журналісти, і прості школярі, і химерні інтелігенти, і відвідувачі бандитської більярдної…
Та крізь призму життя одного міста автор дає нам привід для розлогих філософських роздумів про трансформацію українського соціуму та дарує можливість краще пізнати цю епоху минулого.
208 pages, Paperback
Published April 1, 2024
15 people want to read
About the author
Анатолій Дністровий
36 books19 followersУкраїнський есеїст, прозаїк, поет, художник.
Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003, друге видання - 2021), «Пацики» (2005, друге видання - 2011, третє видання - 2020), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання - 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників», Київ: Критика, 2008).
Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.
Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003, друге видання - 2021), «Пацики» (2005, друге видання - 2011, третє видання - 2020), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання - 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників», Київ: Критика, 2008).
Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
June 20, 2024
Дуже гарна збірка оповідань, дія яких відбувається в подільському містечку Будич. Цього міста ви не знайдете на мапі, позаяк воно вигадане. Будич Анатолія Дністрового, як і Ялівець Тараса Прохаська живуть (і процвітають) лише в уяві їхніх авторів (і читачів, звісно).
Ці оповідання заокруглюють трилогію, котра починалася з "Сірої пейни" та продовжилася книгою "Привиди", розповідають про те, як жилося у Будичі у 80-х роках, через 90-ті й аж до наших днів.
Особливо мені сподобалася побрехенька про бандитів в більярдній. За словами самого автора, ця історія розпочинається з подій, які відбувалися насправді (але якщо Будича в реальності не існує, то відбувалися де?), а завершується очевидною вигадкою. Не треба бути літературознавцем, щоби це помітити - от у мене навіть це вийшло.
Мені подобається, як пан Анатолій створює цілу мелодію з однієї ноти, як з одного-двох яскравих образів майстерно сплітає сюжет цілої новели або оповідання, як вводить у ці історії реальних людей, але навіть якщо хтось когось впізнає - придовбатися складно.
Якби я щось писав - теж би так робив :)
Ці оповідання заокруглюють трилогію, котра починалася з "Сірої пейни" та продовжилася книгою "Привиди", розповідають про те, як жилося у Будичі у 80-х роках, через 90-ті й аж до наших днів.
Особливо мені сподобалася побрехенька про бандитів в більярдній. За словами самого автора, ця історія розпочинається з подій, які відбувалися насправді (але якщо Будича в реальності не існує, то відбувалися де?), а завершується очевидною вигадкою. Не треба бути літературознавцем, щоби це помітити - от у мене навіть це вийшло.
Мені подобається, як пан Анатолій створює цілу мелодію з однієї ноти, як з одного-двох яскравих образів майстерно сплітає сюжет цілої новели або оповідання, як вводить у ці історії реальних людей, але навіть якщо хтось когось впізнає - придовбатися складно.
Якби я щось писав - теж би так робив :)
August 8, 2025
Прекрасна збірка оповідань для знайомства зі стилем сера Анатоля.
July 1, 2024
5⭐️ бетонні
За виключенням одної-двох історій все зайшло.
Читайте українських авторів/авторок.
За виключенням одної-двох історій все зайшло.
Читайте українських авторів/авторок.
June 1, 2024
Збірка оповідань, яка завершує трилогію містечка Будич. Чудові оповідки,є великі та малі, цікаві, тривожні. Щаслива, що познайомилася з творчістю автора!
October 20, 2025
з оповіданнями трошки гірше в Будичі
але трошки
але мені чогось не вистачило
хоча я до цих оповідань заходила, щоб гарантовано отримати задоволення від читання
і я його отримувала
і от привидів та сіру пейна (я не розумію, чому пейна не змінюється, але дивилася клуб літосвіти з сером Анатолєм і він її чомусь весь час так називає) я перечитаю
а кий - не впевнена
а взагалі Будич дуже гарний
але трошки
але мені чогось не вистачило
хоча я до цих оповідань заходила, щоб гарантовано отримати задоволення від читання
і я його отримувала
і от привидів та сіру пейна (я не розумію, чому пейна не змінюється, але дивилася клуб літосвіти з сером Анатолєм і він її чомусь весь час так називає) я перечитаю
а кий - не впевнена
а взагалі Будич дуже гарний
August 5, 2024
Дуже добра збірка, не лише тому що оповідання якісні, а й тому що вдало доповнюють одне другого. Якось панорамно вийшло. Веселі (досить багато, але той гумор з гірчинкою, або й зла сатира, як у "Другому пришесті Савонароли"), сумні, і часто з несподіваним фіналом. Такі собі вирізки з життя. Окремі оповідання близькі за настроєм до Селінджера (літературознавці краще знають, але згадувалися і Сеймур, і рибка-бананка і тупташка-невдашка), як у "Багато не треба" та й не лиш тут. Часова палітра - від 1980-х до 2010-х, але виразний акцент усе-таки десь на 90-х. Але деякі (як "Експериментальне кіно в Будичі" або "Новорічна ніч") через свою несподіваність і парадоксальність нагадують радше Бориса Віана.
Найкращі, НМД, "Перший кий Будича" (впізнав рідний Тернопіль :)), "Що не так з Германом Любченком?", "Наречені" і вище перелічені. Невдалих не бачу.
Тому й оцінка висока. Окремі оповідання - підозрюю - захочеться перечитати.
Найкращі, НМД, "Перший кий Будича" (впізнав рідний Тернопіль :)), "Що не так з Германом Любченком?", "Наречені" і вище перелічені. Невдалих не бачу.
Тому й оцінка висока. Окремі оповідання - підозрюю - захочеться перечитати.
July 8, 2024
Остання книга з трилогії Дністрового про вигадане місто Будич, напевно, не могла бути іншою за формою, тільки отаким набором коротких історій. На відміну від перших двох книг “Сіра пейна” і “Привиди”, більших за розміром і тривалих оповідей, “Перший кий…” нагадує скоріше набір історій, що їх переповідають одне одному давні знайомі, які багато років не бачилися. Власне перша історія, яка і дала назву книзі, саме так і побудована, дорослий чоловік повертається в Будич у робочих справах, зустрічає давнього товариша і розповідає йому історію. Проте навіть інші оповіді, які уже мають геть іншу структуру, все рівно мають таке відчуття “переказаності”. Існує наче якась часова дистанція персонажами книги і подіями в книзі, так само як дистанція між тими таки персонажами і читачем. Але всі три книги і “Сіра пейна” і “Привиди” і “Перший кий Будича” насправді про одне і те ж, про Повернення. Саме так, з великої літери. Інколи це розповідь про те, що привиди минулого налітають на тебе, коли ти повертаєшся в рідне місто. Вони водночас реальні і ні, бо ти уже ніколи не повернеш колишнього, але те минуле все рівно не полишає тебе, воно присутнє десь на периферії, нагадує про себе знайомими, випадковими обличчями на вулиці, спогадами про минуле кохання і розбите серце. Інколи це розповідь про втечу з міста як в “Першому киї…” про те, що трапляється, що така втеча це єдиний шанс закінчити історію, залишити минуле позаду. А буває, що це розповідь про тих хто не зміг втекти, а тому їм заборонене Повернення. Як у “Сірій пейні” розповідь про тих хто лишився і зотлів в цьому ж місці. Про змарновані можливості, втрачені роки, про те, що життя так чи інакше душить тебе, намагається усіх зрівняти в сірій однаковості.
Напевно ця трилогія не для всіх читачів. Тільки ті хто змушені були виїхати, змінити кардинально своє життя, відірватися від рідних стін, тільки ці люди зможуть зрозуміти. Але й цього мало. Треба ще й ностальгувати, хотіти повернутися, зробити це, а потім боротися з привидами з власного минулого. Цікаво, що останнім часом я майже не можу читати художню літературу, сконцентрувавшись більше на наукових книгах, але тексти Анатолія Дністрового це наче вікно в моє минуле, коли я їхав в електричці додому з навчання і читав його “Пациків”, “Місто уповільненої дії” чи “Тибет на 8-му поверсі”. Ці книги переносять мене в минуле, бо наче і про мене написані. Варто лише поміняти назву міста, імена головних героїв і це вийде моє життя, моя історія, яку я розповідаю друзям на кухні. І це головна перевага літератури такого штибу.
Напевно ця трилогія не для всіх читачів. Тільки ті хто змушені були виїхати, змінити кардинально своє життя, відірватися від рідних стін, тільки ці люди зможуть зрозуміти. Але й цього мало. Треба ще й ностальгувати, хотіти повернутися, зробити це, а потім боротися з привидами з власного минулого. Цікаво, що останнім часом я майже не можу читати художню літературу, сконцентрувавшись більше на наукових книгах, але тексти Анатолія Дністрового це наче вікно в моє минуле, коли я їхав в електричці додому з навчання і читав його “Пациків”, “Місто уповільненої дії” чи “Тибет на 8-му поверсі”. Ці книги переносять мене в минуле, бо наче і про мене написані. Варто лише поміняти назву міста, імена головних героїв і це вийде моє життя, моя історія, яку я розповідаю друзям на кухні. І це головна перевага літератури такого штибу.
Displaying 1 - 7 of 7 reviews